Вт 1 Авг 2023 - 23:22 автор 
Симаргл (Семиярило).
До сьогодні залишається малодослідженим Божеством, хоча його статуя була в пантеоні князя Володимира в 980 р.
Інші варіанти імені: Симаргл, Семургл, Симарегл, Сим і Регл, Сим і Єрьгл. За припущенням О. Фамінцина, літописне Єрьгл, Єрил і Ярило тотожні Семиярилу. Значення цього Божества було незрозумілим ще у давнину. Так, Нестор Літописець пояснює його як "семь" і "ергла"; цю ж думку зафіксував і Памво Беринда у своєму "Лексиконі..." (1627 р.).
Однак сліди Симаргла досить часто зустрічаємо в ювелірному мистецтві та обрядовості Київської Русі (ритуальні браслети, колти із зображеннями Симаргла та сцен жертвопринесення йому, а також ру-сальні танці). Можливо, й ім'я його походить зі слов'янського сім'я (насіння) і ярість. Адже недаремно обряди жертвопринесення Симар-глу приурочувались саме до часу сходів насіння і були пов'язані з коренями рослин — свято Русалій.
Зображали Симаргла у вигляді крилатого собаки, переплетеного в дивовижному рослинному орнаменті. Але в XII—XIV ст. у повчаннях проти язичництва з'являються вже антропоморфні його зображення, відомі як Переплут.
Походження Симаргла сягає праіндоєвропейських часів, тому він відомий у багатьох народів: скіфів, іранців, індійців. Є підстави вважати Симаргла охоронцем земних плодів, урожаю, землеробства взагалі. Так, навіть на тригальському глиняному посуді вже є малюнки собак, а поруч із ними — хлібний колос або стеблина, що вказує на його функції охоронця посівів. Зображення Симаргла знаходять також на скіфських і сарматських пам'ятках.
Малюнки Симарглів, переплетених дивовижним способом у вигляді гілок та листя, прикрашають староруські книжки. Це типовий декоративний мотив, у якому Симаргл уже постає як "сторож" Дерева Життя. Мабуть, таку ж роль надавали йому й будівничі Борисоглібського собору в Чернігові. Причиною вогню зображення "поганських" Богів, скинули їх на землю. Деякі з рельєфів розбилися, проте частину вдалося зберегти, вірогідно, язичники сховали, закопавши в землю. Ці пам'ятки, знайдені в 50-х роках XX ст., і нині прикрашають музейну експозицію в Чернігові. У Києві, неподалік Софійського собору, встановлено копії Чернігівських рельєфів.
Зображення Симарглів були улюбленими мотивами майстрів-ювелірів. У Києві знайдений срібний браслет XII ст. із подібними тваринами й птахами, що ніби заплуталися у складному плетиві орнаменту. Такі суто язичницькі орнаменти-обереги були традиційними протягом багатьох століть. Сучасні дослідники вважають, що їхня магічна роль полягала в тому, щоб заплутати злі ворожі сили, не дати їм зашкодити людині.
У західних слов'ян Симарглу тотожний вогняний сокіл Рарог. Симаргла ще називали Вогнебогом-Сварожичем, вважаючи його Богом вогняних жертвоприношень. У Велесовій Книзі є молитва: "Славимо Огнебога Симаргла, який гризе дерево і солому і вогнехурделицю розвіває вранці, вдень і ввечері, і йому вдячні за сотворені борошна і питія, які є їжею..." (дошка 31).
Сварожичами іменуються й інші Боги слов'янського пантеону, наприклад, у балтійських слов'ян Радогост-Сварожич, а в скандинавів Світовид Сварожич (Зуагата). Вірогідно, раніше в пам'яті народів зберігалися всі дванадцять (або й тринадцять) імен Сварожичів, які були покровителями місяців (згадаємо казку про Дванадцять Місяців).
Але найвідомішим Сварожичем вважається Симаргл — посередник між світом Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварґи (найвищого Неба Богів). Його стихія — повітря, через яке він несе від Землі до Неба молитви, які посилає Богам людина, складаючи пожертву священному Вогню. За кольором і напрямком жертовного вогню передбачали наслідки молінь: чи почули Боги молитву, чи не хочуть брати її.
Священний вогонь звався Сварожичем: "і огневі моляться, зовуще его Сварожичем" — знаходимо у "Слові якогось христолюбця".
Існують ще й інші форми імені Сварожича-Симаргла: Симарса ("Космографія" XVII ст.); Симир ("Хронограф" Леонтія Боболинського, кінець XVII ст.). Дослідники вже визнають місцеве походження Симаргла, хоча тривалий час йому приписували іранське походження (дослідниця К. Тре-вер ототожнювала його з іранським Саеномерглом — охоронцем рослин).
"Українське народознавство".
Автор:Галина Лозко.
До сьогодні залишається малодослідженим Божеством, хоча його статуя була в пантеоні князя Володимира в 980 р.
Інші варіанти імені: Симаргл, Семургл, Симарегл, Сим і Регл, Сим і Єрьгл. За припущенням О. Фамінцина, літописне Єрьгл, Єрил і Ярило тотожні Семиярилу. Значення цього Божества було незрозумілим ще у давнину. Так, Нестор Літописець пояснює його як "семь" і "ергла"; цю ж думку зафіксував і Памво Беринда у своєму "Лексиконі..." (1627 р.).
Однак сліди Симаргла досить часто зустрічаємо в ювелірному мистецтві та обрядовості Київської Русі (ритуальні браслети, колти із зображеннями Симаргла та сцен жертвопринесення йому, а також ру-сальні танці). Можливо, й ім'я його походить зі слов'янського сім'я (насіння) і ярість. Адже недаремно обряди жертвопринесення Симар-глу приурочувались саме до часу сходів насіння і були пов'язані з коренями рослин — свято Русалій.
Зображали Симаргла у вигляді крилатого собаки, переплетеного в дивовижному рослинному орнаменті. Але в XII—XIV ст. у повчаннях проти язичництва з'являються вже антропоморфні його зображення, відомі як Переплут.
Походження Симаргла сягає праіндоєвропейських часів, тому він відомий у багатьох народів: скіфів, іранців, індійців. Є підстави вважати Симаргла охоронцем земних плодів, урожаю, землеробства взагалі. Так, навіть на тригальському глиняному посуді вже є малюнки собак, а поруч із ними — хлібний колос або стеблина, що вказує на його функції охоронця посівів. Зображення Симаргла знаходять також на скіфських і сарматських пам'ятках.
Малюнки Симарглів, переплетених дивовижним способом у вигляді гілок та листя, прикрашають староруські книжки. Це типовий декоративний мотив, у якому Симаргл уже постає як "сторож" Дерева Життя. Мабуть, таку ж роль надавали йому й будівничі Борисоглібського собору в Чернігові. Причиною вогню зображення "поганських" Богів, скинули їх на землю. Деякі з рельєфів розбилися, проте частину вдалося зберегти, вірогідно, язичники сховали, закопавши в землю. Ці пам'ятки, знайдені в 50-х роках XX ст., і нині прикрашають музейну експозицію в Чернігові. У Києві, неподалік Софійського собору, встановлено копії Чернігівських рельєфів.
Зображення Симарглів були улюбленими мотивами майстрів-ювелірів. У Києві знайдений срібний браслет XII ст. із подібними тваринами й птахами, що ніби заплуталися у складному плетиві орнаменту. Такі суто язичницькі орнаменти-обереги були традиційними протягом багатьох століть. Сучасні дослідники вважають, що їхня магічна роль полягала в тому, щоб заплутати злі ворожі сили, не дати їм зашкодити людині.
У західних слов'ян Симарглу тотожний вогняний сокіл Рарог. Симаргла ще називали Вогнебогом-Сварожичем, вважаючи його Богом вогняних жертвоприношень. У Велесовій Книзі є молитва: "Славимо Огнебога Симаргла, який гризе дерево і солому і вогнехурделицю розвіває вранці, вдень і ввечері, і йому вдячні за сотворені борошна і питія, які є їжею..." (дошка 31).
Сварожичами іменуються й інші Боги слов'янського пантеону, наприклад, у балтійських слов'ян Радогост-Сварожич, а в скандинавів Світовид Сварожич (Зуагата). Вірогідно, раніше в пам'яті народів зберігалися всі дванадцять (або й тринадцять) імен Сварожичів, які були покровителями місяців (згадаємо казку про Дванадцять Місяців).
Але найвідомішим Сварожичем вважається Симаргл — посередник між світом Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварґи (найвищого Неба Богів). Його стихія — повітря, через яке він несе від Землі до Неба молитви, які посилає Богам людина, складаючи пожертву священному Вогню. За кольором і напрямком жертовного вогню передбачали наслідки молінь: чи почули Боги молитву, чи не хочуть брати її.
Священний вогонь звався Сварожичем: "і огневі моляться, зовуще его Сварожичем" — знаходимо у "Слові якогось христолюбця".
Існують ще й інші форми імені Сварожича-Симаргла: Симарса ("Космографія" XVII ст.); Симир ("Хронограф" Леонтія Боболинського, кінець XVII ст.). Дослідники вже визнають місцеве походження Симаргла, хоча тривалий час йому приписували іранське походження (дослідниця К. Тре-вер ототожнювала його з іранським Саеномерглом — охоронцем рослин).
"Українське народознавство".
Автор:Галина Лозко.