Вт 1 Авг 2023 - 23:22 автор 
Чугайстер (Чугайстир).
Чугайстер (Чугайстир) — в українській міфології — веселий , життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх.
Образ Чугайстра.
Образ Чугайстра (Чугайстрина, Лісового Чоловіка) не відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах. На Бойківщині його називають просто Дідом, а на Закарпатті — Ночником. Походження назви Чугайстердостеменно не зрозуміле. Сучасні дослідники пов'язують це слово з чугою, чуганею (верхнім одягом, який тчуть так, що він має вигляд великої овечої шкури І довгою вовною), з гайстром-лелекою або навіть зі сторожовими козацькими вежами, що їх називали чугами та природним рівчаком у камені — чугилом.
Зовнішність.
Чугайстер, кажуть, зовні як чоловік, але такий високий, як смерека. Він ходить лісами в білому одязі або й зовсім без вбрання, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули твердять, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом.
Звички.
Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю. Багато рис Чугайстра поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Як вітер, Чугайстер може залазити в димар і співати. Танцює він, як вихор, — прудко. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: «Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!» (Запис С.Пушика). Саме оця шепелявість і змушує думати, що Чугайстер належить до потойбічних істот. Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. З іншого боку — прихильність Чугайстра до людей, його охоронна функція (нищення мавок) свідчить, що він може бути предком, який оберігає лісорубів і літувальників на полонині. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто твердять, що Чугайстер «на одній нозі». Він, як і Баба-Яга, може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. У лісі Чугайстера не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Все це — ознаки представників «нижнього світу»: одноногість або кульгавість, а також прикликання свистом — їхні ознаки.
Легенди.
Проти Чугайстра, як і проти всіляких потойбічних «прибульців», використовували сокиру — як оберіг. Маючи її, цього міфічного велетня можна втримати двома мізинними пальцями й випитати про майбутнє:
„Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: «А що ти тут робиш?» — «Хочу зігрітися». А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. «Сідай», — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. «Не пущу!» — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. «Пустіть, то скажу, що завтра тут буде». І Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно, другого дня прийшли вовки та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари“ (запис А.Онищука).
Чугайстер має могутній зріст, а тому може скрутитись у велетенське колесо довкола ватри і грітися. Цим він подібний до змія, потойбічна природа якого безперечна. С.Пушик вважає, що Чугайстер — праобраз бога Волоса, який поєднує Лісового Чоловіка з ведмедем (через його волохатість) та гайстром-лелекою.
Як лісоруби варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові на сволоці. Вірили, що Чугайстер зуміє звідти здійняти, бо має могутню статуру. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали, то раділи, бо можна було спокійно спати: приходив Чугайстер, отже, в тому місці мавок уже не було. Захисник пастухів і лісорубів, Чугайстер міг попередити про напад ведмедя. Вірили, що Лісовому Чоловікові підвладні всі звірі. Був він і звіриним пастухом, що пас «лісову худобу» в чоловічі дні тижня: понеділок, вівторок і четвер. Вважали, що саме в ці дні можна успішно полювати, бо пастух, на відміну від пастушки — Лісової Діви, — дозволяв мати здобич. Пас Чугайстер на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в Лісового Чоловіка була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстер посилав лиса або вовка.
Особливо турбувався Чугайстер про воду. Вночі він приходив до хати й перевіряв, чи є вона в запасі. Коли ж не було, — щоб покарати газду, забирав із собою дитину. Такі дії Чугайстра вказують на його спорідненість із лісовиком, який викрадав недоглянутих немовлят, щоб виховати з них подібних до себе.
Кажуть, що Чугайстер навчав майстрів, коли якому робота не вдавалася. «Чугайстер усякий дар людям дав!», — твердили гуцули. Про Чугайстра також знали як про захисника бідних. В одній із легенд він зустрічає бідного слугу, ображеного паном, пропонує йому свою допомогу, а згодом провчає пана:
«І напустив Чугайстрин на пана ведмедя, що той постоли в потоці лишив, сердак на суці завис…»(запис С.Пушика).
В іншій оповідці Чугайстер — справжній добродійник: він не тільки рятує хлопця від повітрулі, а й виводить його із лісових нетрів:
„Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у діда в руках. І дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: «Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу». Ну він за тим дідом пішов і очутився недалеко від своєї хати“ (запис С.Пушика).
Таким добродійництвом образ Чугайстра нагадує домовика, який оберігає мешканців оселі, — справжнього духа-покровителя.
Чугайстр в літературі та мистецтві.
«Танок Чугайстра», Сашко Дерманський, «Теза»
Віталій Бартєнєв «Чугайстр.Арт»
«Лісова пісня» (Леся Українка)
«Тіні забутих предків» (Коцюбинський М. М.)
«Відьмин вік» (М. і С. Дяченки)
«Пісня Чугайстра» («Тінь Сонця»)
Джерела.
«100 найвідоміших образів української міфології», під заг. редакцією д.ф.н. Олени Таланчук.
Чугайстер (Чугайстир) — в українській міфології — веселий , життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх.
Образ Чугайстра.
Образ Чугайстра (Чугайстрина, Лісового Чоловіка) не відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах. На Бойківщині його називають просто Дідом, а на Закарпатті — Ночником. Походження назви Чугайстердостеменно не зрозуміле. Сучасні дослідники пов'язують це слово з чугою, чуганею (верхнім одягом, який тчуть так, що він має вигляд великої овечої шкури І довгою вовною), з гайстром-лелекою або навіть зі сторожовими козацькими вежами, що їх називали чугами та природним рівчаком у камені — чугилом.
Зовнішність.
Чугайстер, кажуть, зовні як чоловік, але такий високий, як смерека. Він ходить лісами в білому одязі або й зовсім без вбрання, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули твердять, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом.
Звички.
Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю. Багато рис Чугайстра поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Як вітер, Чугайстер може залазити в димар і співати. Танцює він, як вихор, — прудко. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: «Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!» (Запис С.Пушика). Саме оця шепелявість і змушує думати, що Чугайстер належить до потойбічних істот. Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. З іншого боку — прихильність Чугайстра до людей, його охоронна функція (нищення мавок) свідчить, що він може бути предком, який оберігає лісорубів і літувальників на полонині. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто твердять, що Чугайстер «на одній нозі». Він, як і Баба-Яга, може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. У лісі Чугайстера не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Все це — ознаки представників «нижнього світу»: одноногість або кульгавість, а також прикликання свистом — їхні ознаки.
Легенди.
Проти Чугайстра, як і проти всіляких потойбічних «прибульців», використовували сокиру — як оберіг. Маючи її, цього міфічного велетня можна втримати двома мізинними пальцями й випитати про майбутнє:
„Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: «А що ти тут робиш?» — «Хочу зігрітися». А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. «Сідай», — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. «Не пущу!» — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. «Пустіть, то скажу, що завтра тут буде». І Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно, другого дня прийшли вовки та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари“ (запис А.Онищука).
Чугайстер має могутній зріст, а тому може скрутитись у велетенське колесо довкола ватри і грітися. Цим він подібний до змія, потойбічна природа якого безперечна. С.Пушик вважає, що Чугайстер — праобраз бога Волоса, який поєднує Лісового Чоловіка з ведмедем (через його волохатість) та гайстром-лелекою.
Як лісоруби варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові на сволоці. Вірили, що Чугайстер зуміє звідти здійняти, бо має могутню статуру. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали, то раділи, бо можна було спокійно спати: приходив Чугайстер, отже, в тому місці мавок уже не було. Захисник пастухів і лісорубів, Чугайстер міг попередити про напад ведмедя. Вірили, що Лісовому Чоловікові підвладні всі звірі. Був він і звіриним пастухом, що пас «лісову худобу» в чоловічі дні тижня: понеділок, вівторок і четвер. Вважали, що саме в ці дні можна успішно полювати, бо пастух, на відміну від пастушки — Лісової Діви, — дозволяв мати здобич. Пас Чугайстер на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в Лісового Чоловіка була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстер посилав лиса або вовка.
Особливо турбувався Чугайстер про воду. Вночі він приходив до хати й перевіряв, чи є вона в запасі. Коли ж не було, — щоб покарати газду, забирав із собою дитину. Такі дії Чугайстра вказують на його спорідненість із лісовиком, який викрадав недоглянутих немовлят, щоб виховати з них подібних до себе.
Кажуть, що Чугайстер навчав майстрів, коли якому робота не вдавалася. «Чугайстер усякий дар людям дав!», — твердили гуцули. Про Чугайстра також знали як про захисника бідних. В одній із легенд він зустрічає бідного слугу, ображеного паном, пропонує йому свою допомогу, а згодом провчає пана:
«І напустив Чугайстрин на пана ведмедя, що той постоли в потоці лишив, сердак на суці завис…»(запис С.Пушика).
В іншій оповідці Чугайстер — справжній добродійник: він не тільки рятує хлопця від повітрулі, а й виводить його із лісових нетрів:
„Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у діда в руках. І дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: «Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу». Ну він за тим дідом пішов і очутився недалеко від своєї хати“ (запис С.Пушика).
Таким добродійництвом образ Чугайстра нагадує домовика, який оберігає мешканців оселі, — справжнього духа-покровителя.
Чугайстр в літературі та мистецтві.
«Танок Чугайстра», Сашко Дерманський, «Теза»
Віталій Бартєнєв «Чугайстр.Арт»
«Лісова пісня» (Леся Українка)
«Тіні забутих предків» (Коцюбинський М. М.)
«Відьмин вік» (М. і С. Дяченки)
«Пісня Чугайстра» («Тінь Сонця»)
Джерела.
«100 найвідоміших образів української міфології», під заг. редакцією д.ф.н. Олени Таланчук.