Вт 1 Авг 2023 - 23:22 автор 
Купівля молочного посуду як вияв жіночої господарчої магії.
Стаття присвячена обрядодії, яку здійснювали українські жінки, купуючи глечики для молока. Вона була притаманна переважно для Середнього Полісся, Поділля, Буковини та Лемківщини. Семантико-палеонтологічний аналіз показав, що йдеться про вияв архаїчної жіночої господарчої магії, пов’язаний зі стародавніми скотарськими традиціями цих регіонів. Молоко і молочні продукти були одним із основних продуктів харчування українців ХІХ – першої половини ХХ століття. Вживали молоко у свіжому та кислому вигляді, в переважній більшості коров’яче, рідше – козяче та овече. Доїли його в дійниці або відерця, потім проціджували й тримали у глечиках (гладущиках). Із відстояного молока збирали вершки, з яких збивали масло, робили сметану. Споживали й кисле молоко – кисляк. Запаси кисляку йшли також на виготовлення сиру. Кисляк у глечиках відтоплювали, щоб відділити сир від сироватки. Потім сир відкидали на чисте полотно, клали під гніт, щоб стікала сироватка. Виготовлення й зберігання молочних продуктів належало до найдавніших форм жіночого господарства. Важливе місце у ньому посідав глиняний посуд, де зберігали набіл. Тому саме жінки проявляли особливий інтерес до появи в селі гончаря, причому інтерес не тільки практичний. Жіноцтво приділяло вибору посуду під молоко і молочні продукти особливу увагу: щоб молоко в ньому не скисало, а сметана вдавалася рясною і жирною, він мав бути зробленим за допомогою спеціальних магічних прийомів. Купівля горщиків і глечиків для господарських потреб перетворювалася в оцінку магічних умінь гончаря, які полягали, серед іншого, у його здатності впливати на молочне господарство. В українців Пряшівщини у Словаччині відомі оповіді про відьмаків, за порадою яких жінки купували на ярмарку глиняні вироби. В одній із них, записаній у селі Вапеник Свидницького округу, таким відьмаком («босором») виступає хрещений батько героїні: «Моя сестра била на ярмарку в Свиднику а купувала горнец, як то даколи били глиняни горці, а нанашко бил босор та їй повідал: – Дітино, ти іші горнец не знаш купити. – Та як мам купувати? – Дітино – так… так… так… тіко руку вопхаш до горця. Жеби тіко верхлини било, тіко руку вопхаш до горця далеко. А з руком так до горця пхал. А сестра молода била невіста. Глиняний горнец купувала на молоко». В іншій бувальщині, також записаній у Вапенику, йдеться просто про чоловіка-відьмака: «Як оласки циґане ходили на шатрівских возох, кочох, і перини мали, діти г вожі мали, а дзбанки продавали. Єдна купувала дзбанок, а хлоп бил босорош, а гварит їй: – Ти іші не знаш дзбанок собі купити. Руку вопхай до дзбанка а пообертай х дзбанку, жеби тіко верхлини било, як покаль ті рука гвойде, жебись пообертала. Як оласки циґане продавали дзбанки, а ґаздині повіли, же слабий дзбанок, а циґан перевернул дзбанок, на нього стал, а повіл: – Смотьте, же є сильний, кедь я – метровий хлоп на нього станул, а шя не розбил. А такий сильний бил циґан, дас метровий бил». Згадана в цих спогадах особлива обрядодія, притаманна для придбання молочного посуду, потребує аналізу в позафольклорному контексті з точки зору семантичної палеонтології. Її акціональні аналогії зафіксовані на Лівобережній Україні ще наприкінці ХІХ століття. У Куп’янському повіті на Харківщині, купуючи новий глечик, його не брали за вінця, а опускали всередину руку і підіймали, мацаючи, чи є на дні «пуп» – спеціально зроблене узвишшя, оскільки наявність цього «пупа», за повір’ям, обіцяла хороший збір сметани. Відомий він і на Правобережжі, зокрема на Середньому Поліссі. Так, у селі Рясно Ємельчицького району на Житомирщині, «як покупають гладишку, то не беруть от так, зверху, а стромляють руку усередину, то вже сметани буде богато». Такими ж діями супроводжувалася купівля глечиків і на Поділлі. На Черкащині, в селі Громи Уманського району, теж охоче купували гладущики, всередині яких на денці був «пупок». Казали, що сметана в ньому краще «сідає». При цьому опускали руку в гладущик і примовляли: «Сметани – поки рукою дістану, а сиру до дна, а сироватки нема». У Бубнівці Гайсинського повіту на Вінничині, «як купує ладущика, не можна ставити на землю, кілько може рукою засягнути всередину, тільки засягне, та й питає, кілько за цей ладущик – тільки буде в ньому сметани, а гинша не знає, та спитає, кілько за цей ладущик, і пішла, а в гиншого ганчара купує, думає, той буде кращий, чи що». Існував і трохи відмінний варіант купівлі – із замовлянням: «Як купує ладущика, то бере на руку, кілько рукою засягне, і каже нишком: «До половини сметани, до половини сиру, а сироватки нима, бо з’їст дурна». І торгуваться – ні (як купує), ти взяла в руки, й казав гончар кільки, то ти бери, не торгуйся, і на землю не клади; гинша торгується, вона думає, кілька грошей виторгую, то це їй більше пользи буде». Гончар із села Ставки Летичівського району на Хмельниччині розповідав, що глечики з «пупом» жінки беруть більш охоче. Продаючи свої вироби на базарах, він неодноразово помічав, що жінки, підійшовши до нього, щоб купити посуд, роблять дуже дивно, ніби вони «відьмачки». Вони спочатку присядуть над гладущиком, опустять туди човником пальці правої руки так, щоб вони торкались «пупа», і починають тихо щось шептати. На думку гончаря, вони зверталися до «пупа», кажучи: «Давай більше сметани», «Давай більше масла» тощо. Потім жінки вставали, питали, скільки коштує гладущик, і, зовсім не торгуючись, його купували. На Буковині жінки, купуючи глиняні посудини для молока, теж брали їх так, щоб у них увійшла рука.