Вт 1 Авг 2023 - 23:22 автор 
ВОЛОССЯ У ВІРУВАННЯХ УКРАЇНЦІВ.
Волосся і магія.
Здатність волосся швидко рости в уявленнях давніх людей зближувала його з рослинністю. Недарма в українській мові поширені такі порівняння людини: «росте як бур’ян при дорозі», «дівчина — як калина», «синочки — як дубочки», «голівка — як маківка», «скрипить як старе дерево». Вигляд волосся (його густота, довжина, охайність, колір) вказували на приналежність до дикого світу природи чи культурного світу людини. Не випадково більшість міфологічних істот (чорт, водяник, дідько, лісовик, мавка) мають довге, розкуйовджене волосся, густий волосяний покров по тілу, що символізує їх приналежність до потойбічного світу. Водночас людське волосся охайно зачесане та підстрижене — ознака цивілізованого суспільства. Волосся часто ставало засобом магічного впливу. Щоб застерегтись від причарування, заборонялось користуватися чужим гребінцем і позичати свій. Волосся, що випало, не можна було викидати на вулицю, щоб його не розніс вітер і не боліла голова. Розповсюдженими були дівочі ворожіння із використанням гребінця. У ніч під Новий рік чи під Різдво потрібно було покласти гребінець під подушку, вважалось, що суджений уві сні прийде косу чесати. Також вірили, що як покласти гребінець на горище, то за кольором волосини на ньому можна буде визначити, якої «масті» зустрінеться чоловік. Дівчата ходили опівночі до хліва й у темряві торкались рукою до худоби: якщо натрапляли на шерсть, вірили, що зустрінеться чоловік багатий, якщо на роги чи зуби — бідний.
Народні зачіски.
Ідеальною жіночою зачіскою, за народними уявленнями, була «голівка гладка» — акуратно зачесана голова із волоссям, заплетеним в одну чи дві коси. У волосся вплітали кольорові стрічки (бинди, уплітки), на свято дівчата одягали віночки, пов’язували голову широкою стрічкою. У Карпатах прикрашали волосся пір’ям. Статус заміжньої жінки зобов’язував її тримати волосся покритим. Приховане головним убором волосся жінки свідчило, що вона заміжня. Неприпустимою була її поява на людях простоволосою, «голомозою». У Середньовіччі існувала навіть лайка — «баба-простоволоска», що позначала аномальну, неадекватну поведінку жінок. З розпущеним волоссям, за народними уявленнями, ходили лише відьми і чаклунки, та й то уночі.
Волосся в обрядах.
Звільнення від першого волосся було одним із початкових етапів входження новонародженого у світ людей. Такий ритуал називався «пострижини». Він відбувався, коли дитині виповнювався рік, і позначав її прилучення до роду, суспільства. У шість-сім років дітей постригали «на стать». Запрошена батьками жінка, що звалася «сахнівна», заплітала дівчинці волосся в коси. Хлопчика ж стригли і саджали на коня. Важливу роль відводили волоссю у весільних обрядах. Перед весіллям, у суботу вранці, «розплітали молоду», мати мила їй водою із зіллям коси, розчісувала їх, а дівчата сиділи за столом і співали. Це символізувало прощання дівчини з дівоцтвом. Після весілля молода переходила до роду молодого, і сила, якою наділялось волосся, відтепер мала належати йому.
Ймовірно ритуал «відрубування» коси молодої після весілля (розповсюджений у Карпатах, на Волинському Поліссі) був колись засобом силового вилучення цієї енергії, коли шлюб здійснювався без згоди роду дівчини, а пізніше став символізувати покору жінки перед чоловіком.
Відсутність волосся.
Значення лисини пов’язане з сезонною циклічністю природи. Так само, як на зиму рослинність зникає з землі, з віком рідшає волосся на голові людини, а то й зникає зовсім. Звідси поліське вірування, що в мороз потрібно вийти на вулицю і рахувати лисих дідів (старших чоловіків, які мають своїх онуків). Вважалось, що, якщо нарахувати їх 40, неодмінно потеплішає. До чоловіків, які рано лисіли, у традиційній культурі ставились дещо негативно, підозрюючи їх у зв’язках із нечистою силою. Неплідна, кам’яниста земля — це «гола» земля. Уявлення про Лису гору, як місцевість, де збирається нечиста сила, присутні у фольклорі багатьох європейських народів. Лиса гора позбавлена енергій життя, плідності, тому тут може перебувати тільки «нежить»: відьми, чорти, волосся у яких росте не так і не там, де у людей. Народна лайка «дідько лисий» вживається для негативного означення незрозумілого, невідомого. Насправді, за народними оповіданнями, дідько — кудлатий, із густим волоссям на обличчі. Отже, наші предки вірили, що волосся має чудодійні властивості, тому воно використовувалось у багатьох магічних діях. Крім того, волосся грало значну роль у родинних і календарних обрядах, а втрата волосся, облисіння пов’язувалась з нечистою силою.
Галина Бондаренко, кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник
відділу Український етнологічний
центр ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України.
Волосся і магія.
Здатність волосся швидко рости в уявленнях давніх людей зближувала його з рослинністю. Недарма в українській мові поширені такі порівняння людини: «росте як бур’ян при дорозі», «дівчина — як калина», «синочки — як дубочки», «голівка — як маківка», «скрипить як старе дерево». Вигляд волосся (його густота, довжина, охайність, колір) вказували на приналежність до дикого світу природи чи культурного світу людини. Не випадково більшість міфологічних істот (чорт, водяник, дідько, лісовик, мавка) мають довге, розкуйовджене волосся, густий волосяний покров по тілу, що символізує їх приналежність до потойбічного світу. Водночас людське волосся охайно зачесане та підстрижене — ознака цивілізованого суспільства. Волосся часто ставало засобом магічного впливу. Щоб застерегтись від причарування, заборонялось користуватися чужим гребінцем і позичати свій. Волосся, що випало, не можна було викидати на вулицю, щоб його не розніс вітер і не боліла голова. Розповсюдженими були дівочі ворожіння із використанням гребінця. У ніч під Новий рік чи під Різдво потрібно було покласти гребінець під подушку, вважалось, що суджений уві сні прийде косу чесати. Також вірили, що як покласти гребінець на горище, то за кольором волосини на ньому можна буде визначити, якої «масті» зустрінеться чоловік. Дівчата ходили опівночі до хліва й у темряві торкались рукою до худоби: якщо натрапляли на шерсть, вірили, що зустрінеться чоловік багатий, якщо на роги чи зуби — бідний.
Народні зачіски.
Ідеальною жіночою зачіскою, за народними уявленнями, була «голівка гладка» — акуратно зачесана голова із волоссям, заплетеним в одну чи дві коси. У волосся вплітали кольорові стрічки (бинди, уплітки), на свято дівчата одягали віночки, пов’язували голову широкою стрічкою. У Карпатах прикрашали волосся пір’ям. Статус заміжньої жінки зобов’язував її тримати волосся покритим. Приховане головним убором волосся жінки свідчило, що вона заміжня. Неприпустимою була її поява на людях простоволосою, «голомозою». У Середньовіччі існувала навіть лайка — «баба-простоволоска», що позначала аномальну, неадекватну поведінку жінок. З розпущеним волоссям, за народними уявленнями, ходили лише відьми і чаклунки, та й то уночі.
Волосся в обрядах.
Звільнення від першого волосся було одним із початкових етапів входження новонародженого у світ людей. Такий ритуал називався «пострижини». Він відбувався, коли дитині виповнювався рік, і позначав її прилучення до роду, суспільства. У шість-сім років дітей постригали «на стать». Запрошена батьками жінка, що звалася «сахнівна», заплітала дівчинці волосся в коси. Хлопчика ж стригли і саджали на коня. Важливу роль відводили волоссю у весільних обрядах. Перед весіллям, у суботу вранці, «розплітали молоду», мати мила їй водою із зіллям коси, розчісувала їх, а дівчата сиділи за столом і співали. Це символізувало прощання дівчини з дівоцтвом. Після весілля молода переходила до роду молодого, і сила, якою наділялось волосся, відтепер мала належати йому.
Ймовірно ритуал «відрубування» коси молодої після весілля (розповсюджений у Карпатах, на Волинському Поліссі) був колись засобом силового вилучення цієї енергії, коли шлюб здійснювався без згоди роду дівчини, а пізніше став символізувати покору жінки перед чоловіком.
Відсутність волосся.
Значення лисини пов’язане з сезонною циклічністю природи. Так само, як на зиму рослинність зникає з землі, з віком рідшає волосся на голові людини, а то й зникає зовсім. Звідси поліське вірування, що в мороз потрібно вийти на вулицю і рахувати лисих дідів (старших чоловіків, які мають своїх онуків). Вважалось, що, якщо нарахувати їх 40, неодмінно потеплішає. До чоловіків, які рано лисіли, у традиційній культурі ставились дещо негативно, підозрюючи їх у зв’язках із нечистою силою. Неплідна, кам’яниста земля — це «гола» земля. Уявлення про Лису гору, як місцевість, де збирається нечиста сила, присутні у фольклорі багатьох європейських народів. Лиса гора позбавлена енергій життя, плідності, тому тут може перебувати тільки «нежить»: відьми, чорти, волосся у яких росте не так і не там, де у людей. Народна лайка «дідько лисий» вживається для негативного означення незрозумілого, невідомого. Насправді, за народними оповіданнями, дідько — кудлатий, із густим волоссям на обличчі. Отже, наші предки вірили, що волосся має чудодійні властивості, тому воно використовувалось у багатьох магічних діях. Крім того, волосся грало значну роль у родинних і календарних обрядах, а втрата волосся, облисіння пов’язувалась з нечистою силою.
Галина Бондаренко, кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник
відділу Український етнологічний
центр ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України.