Вт 1 Авг 2023 - 23:22 автор 
ТИПИ КАРПАТСЬКИХ МОЛЬФАРІВ.
За типом енергій, мольфарів можна класифікувати на «сонячних» і «місячних»
та за видами діяльності на: ВІЩУНІВ або ВОРОЖБИТІВ - відгадують минуле і передбачають майбутнє, оракули, ясновидці, носії езотеричних знань, екстрасенси, можуть читати думки, володіють телепатією, телекінезом.
ГРАДІВНИКІВ або ХМАРНИКІВ - відвертають град і бурю, захищають сільські поля від руйнування, а також відвертають стихійні явища від сіл і міст, розганяють хмари, їх ще називають планетниками, люди потужної сили волі.
ЗНАХАРІВ або ПРИМІВНИКІВ - знахарі, біоенергетики, можуть зцілювати руками, спеціалісти з народної медицини, травники, баїльники, шептуни.
Про віщунів або ворожбитів писав відомий дослідник Гуцульщини, Антін Онищук:
«Ворожбитом називають такого, що знає ворожити та відгадувати минувшину і будуще інтересованого, його родини, худоби і т.д. Ворожбит чи ворожка подивиться на долоню, загасить ватру, зіллє воску або олова і викладає інтересованому, хто заузєвсі на нього, яка висит на него придибашка, з чого йому паде щіскє. Коли прийде хтось в нещастє (худоба, процес, крадіж), то Ворожбит подає йому близші інформації про причини нещастя та як лихові зарадити». Через їхні надзвичайні здібності та малочисельність, мольфарів боялися й водночас цінували, їх вважалии покровителями сіл, на них покладалася духовна відповідальність за їх мешканців, захист від природніх стихій і потусторонніх сил. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, через що їх часто порівнювали навіть з Богами. У повісті “Тіні Забутих Предків” якраз про це йдеться: «З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…». Надзвичайно цікаву інформацію про градівників подає у своїй легендарній монографії «Гуцульщина», Володимир Шухевич: «Градівник се такий чоловік, що знає відвертати град. Він разит (їсть раз на добу) на св. вечер, у вечеріх бере вечері непочитої з усего трішки, бере мітлу та кочергу, та з ним усїм обходит три рази свою хату и кличе: «Прошу тебе тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, весилити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу». Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платинку и ховає будь-де, вона там має стояти до свйит великодніх, йик сховав, засїдає їсти, через цїлий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодніми купує у 9 крамницьих ладану по 1кр, приносит єго до дому, вісипає до тої платинки з вечерев, тай кладе верх дори осьвйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде».
З градівниками або хмарниками пов’язаний запис з Бойківщини у «Приповідках» Івана Франка:
«Хмарником називають чоловіка, що має вміть відганяти або насилати градів і хмари». Окремі джерела вказують, що хмарники є «природжені і вчені»: «То йи такі природжені хмарники, що він до того знає. Так само як упир йи до молока» (с.Далешів, пов. Городенка, Володимир Гнатюк 1912).
Щодо знахарів, то як зазначав відомий український лінгвіст Броніслав Кобилянський: «…знахар рятує пошкодованих примівками та зіллям». Були серед них й такі, які могли покеровувати звіром, про це говориться так: «Є такі знахарі, що наверне звір, куди хоче. Они мают припис тим орудувати. Они є так, як слуга у газди, тоти знахарі, над ними є росказники» (А.Онищук, 1909). Сама назва «знахар» відома багатьом слав’янським мовам і у більшості випадків тлумачиться як - народний лікар, який користується власними немедичними способами лікування, травами, обкурюванням, нашіптуваннями. Деякі ентузіасти відзначають у слові «знахар» арійський корінь «хара», що позначає один із семи сонячних центрів-чакр (від «чара» - життєдайна енергія) на людському тілі, кожна з яких є джерелом інформації про людину.
За типом енергій, мольфарів можна класифікувати на «сонячних» і «місячних»
та за видами діяльності на: ВІЩУНІВ або ВОРОЖБИТІВ - відгадують минуле і передбачають майбутнє, оракули, ясновидці, носії езотеричних знань, екстрасенси, можуть читати думки, володіють телепатією, телекінезом.
ГРАДІВНИКІВ або ХМАРНИКІВ - відвертають град і бурю, захищають сільські поля від руйнування, а також відвертають стихійні явища від сіл і міст, розганяють хмари, їх ще називають планетниками, люди потужної сили волі.
ЗНАХАРІВ або ПРИМІВНИКІВ - знахарі, біоенергетики, можуть зцілювати руками, спеціалісти з народної медицини, травники, баїльники, шептуни.
Про віщунів або ворожбитів писав відомий дослідник Гуцульщини, Антін Онищук:
«Ворожбитом називають такого, що знає ворожити та відгадувати минувшину і будуще інтересованого, його родини, худоби і т.д. Ворожбит чи ворожка подивиться на долоню, загасить ватру, зіллє воску або олова і викладає інтересованому, хто заузєвсі на нього, яка висит на него придибашка, з чого йому паде щіскє. Коли прийде хтось в нещастє (худоба, процес, крадіж), то Ворожбит подає йому близші інформації про причини нещастя та як лихові зарадити». Через їхні надзвичайні здібності та малочисельність, мольфарів боялися й водночас цінували, їх вважалии покровителями сіл, на них покладалася духовна відповідальність за їх мешканців, захист від природніх стихій і потусторонніх сил. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, через що їх часто порівнювали навіть з Богами. У повісті “Тіні Забутих Предків” якраз про це йдеться: «З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…». Надзвичайно цікаву інформацію про градівників подає у своїй легендарній монографії «Гуцульщина», Володимир Шухевич: «Градівник се такий чоловік, що знає відвертати град. Він разит (їсть раз на добу) на св. вечер, у вечеріх бере вечері непочитої з усего трішки, бере мітлу та кочергу, та з ним усїм обходит три рази свою хату и кличе: «Прошу тебе тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, весилити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу». Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платинку и ховає будь-де, вона там має стояти до свйит великодніх, йик сховав, засїдає їсти, через цїлий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодніми купує у 9 крамницьих ладану по 1кр, приносит єго до дому, вісипає до тої платинки з вечерев, тай кладе верх дори осьвйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде».
З градівниками або хмарниками пов’язаний запис з Бойківщини у «Приповідках» Івана Франка:
«Хмарником називають чоловіка, що має вміть відганяти або насилати градів і хмари». Окремі джерела вказують, що хмарники є «природжені і вчені»: «То йи такі природжені хмарники, що він до того знає. Так само як упир йи до молока» (с.Далешів, пов. Городенка, Володимир Гнатюк 1912).
Щодо знахарів, то як зазначав відомий український лінгвіст Броніслав Кобилянський: «…знахар рятує пошкодованих примівками та зіллям». Були серед них й такі, які могли покеровувати звіром, про це говориться так: «Є такі знахарі, що наверне звір, куди хоче. Они мают припис тим орудувати. Они є так, як слуга у газди, тоти знахарі, над ними є росказники» (А.Онищук, 1909). Сама назва «знахар» відома багатьом слав’янським мовам і у більшості випадків тлумачиться як - народний лікар, який користується власними немедичними способами лікування, травами, обкурюванням, нашіптуваннями. Деякі ентузіасти відзначають у слові «знахар» арійський корінь «хара», що позначає один із семи сонячних центрів-чакр (від «чара» - життєдайна енергія) на людському тілі, кожна з яких є джерелом інформації про людину.